Ква-кваха

КВА - КВАХА.

1. Жила собі ква - кваха в калюжі від дощу,
І було їй не гірше, ніж за селом в ставку.
Маленька і булькаста в зеленому вбранні.
Не вміла рахувати ні місяців, ні днів.
Ква-кваха, ква-кваха – весела і смішна,
    Не вміла рахувати до десяти вона.
Програш.

2.  Весь час вона в роботі, все ловить комарів,
    І гріється на сонці, так день і пролетить.
    А вечері любила вона відпочивать,
    І вміла дуже файно і голосно співать.
    Ква-кваха, ква-кваха не вміла сумувать,
    А вміла дуже файно і голосно співать.
Програш.

3. Та ось одного разу, як сонечко пекло
    Ква-квахину хатинку у небо понесло.
    Хмаринкою зробилась хатиночка мала
    І дощиком пролилась на золоті поля.
    Ква-кваха, ква-кваха не стала сумувать,}
    Для себе іншу хатку зуміла відшукать.  }  2р.